Автор: Ольга Колодка
Як це робиться?
Головне – почати. Для того, щоб розуміти, коли варто висадити малюка, ми відштовхуємося від таких показників:
враховуємо біоритми дитини і природні механізми людського організму, які впливають на висаджування;
реагуємо на невербальні сигнали дитини;
покладаємося на свою інтуїцію.
Загальнолюдські фізіологічні особливості та біоритми, які нам слід врахувати:
Вночі наш гіпоталамус синтезує вазопресин – «гормон нічного сну» або «антидіуретичний гормон». Його функція – регуляція роботи нирок, утримання рідини в організмі, сприятливий вплив на роботу мозку. Саме завдяки йому вночі сечовипускання відбувається рідше, ніж удень.
На противагу цьому, вранці сечовипускання відбувається частіше, у немовлят типовими є кластерні сечовипускання: вони пісяють часто і потроху, це може бути навіть кожні 5-10 хвилин.
Моторика шлунково-кишкового тракту під час їжі сприяє спорожненню кишківника. Смоктання і ковтання проштовхує їжу по стравоходу, подібний процес відбувається також і в кишківнику.
Розслаблення в процесі смоктання допомагає сечовипусканню. Ритмічні рухи (як під час смоктання) знімають напругу в усіх групах м’язів, в т.ч. тих, які контролюють сечовипускання.
Отже, ми знаємо, що під час годування або безпосередньо після нього є потреба у висаджуванні.
Іноді зустрічаємо таке заперечення: «Нічого подібного, моя дитина часто плаче, але це не пов’язано з туалетом, тому що в цей час вона не пісяє. Поїсть, і нервується, напевно, не наїдається.» Насправді дійсно не всі пісяють та какають безпосередньо під час або після годування. Дехто потребує кількахвилинного інтервалу (і він є більш-менш стабільний для цієї дитини), тому батьки можуть не пов’язати ці 2 процеси. Щоб вивчити закономірності, які працюють в конкретної дитини, необхідно просто спостерігати за її ритмами.
Інтервали між сечовипусканнями протягом дня індивідуальні, та поспостерігавши деякий час за своєю дитиною, можна помітити закономірності, характерні саме для неї. І напочатку, навіть якщо не помічаємо сигналів, можна користуватися знаннями про ці часові проміжки і пропонувати попісяти, орієнтуючись на ці опорні точки.
Вік дитини. Новонароджені малюки пісяють мало. До 10-12 днів життя нормою є така кількість сечовипускань, скільки днів дитині. Натомість дефекація в новонароджених відбувається часто: завдяки послаблюючим властивостям молозива вони можуть випорожнюватися навіть при кожному годуванні. Проте з часом випорожнення стають усе рідшими, вже в 1,5-2 місяці картина може виглядати геть інакше, діапазон частоти випорожнень здорових малят на виключному грудному вигодовуванні становить від декількох разів на день до 1 разу на 10 днів, а в окремих випадках ще рідше.
Сигнали, які подають немовлята і діти трошки старшого віку (після 6 місяців) дещо відрізняються.
У новонароджених це:
рухи тіла;
особлива міміка;
пауза;
метушня;
сконцентрований погляд;
неспокій під час сну або годування;
пробудження (якщо дитина спала);
роздратування.
У старших дітей, окрім вищезгаданого, додається:
неспокій;
рух до мами;
спроби вилізти зі слінга, візочка, ліжка;
зміна пози;
пробудження, зокрема з «безпричинним» плачем;
тримається за геніталії;
намагається зняти одяг;
імітує процес (присідає, кряхтить, тужиться);
міміка.
Є багато ситуацій, коли ми не бачимо сигналів дитини, не знаємо інтервалів, а все одно виникає думка:
«А чи не пора попісяти?»
«Так, пора»
«Як там моя дитина?» (коли не на руках)
«Люба моя малесенька дитинка!!!»
«Щось мені сумно без тебе» (навіть коли на руках)
Чітке і раптове бажання приділити увагу дитині;
Специфічне відчуття в сонячному сплетінні чи горлі.
Це вмикається батьківська інтуїція, яка дозволяє нам зчитувати ті сигнали та розпізнавати ті біоритми дитини, які ми не усвідомлюємо, і це достовірні відчуття, які означають необхідність задовольнити потребу дитини (ласка, годування, сечовипускання/дефекація або все разом)
Коли ми розуміємо потребу у висаджуванні, просто допомагаємо дитині зайняти зручну для цього позу над мискою, ванною, умивальником, можна також додати супроводжуючі звуки чи жести з боку дорослого. Це допомагає зробити спілкування двостороннім – висаджування невдовзі стане можливим також і на прохання батьків.
Незалежно від пози важливим є:
Фізичний контакт (тобто, дитина не сидить окремо на горщику, а перебуває в руках батьків, для старшої малечі – хоча б обійми або тримання за руку).
Дитині зручно (ніде не тисне, не перетягнута шкіра…).
Тільки за згодою дитини: висаджування не передбачає примусу, це відповідь на її прохання.
Зручні положення для висаджування
Класична поза:
спина дитини впритул до живота дорослого;
колінця вище попи;
голова дитини на рівні грудей грудей дорослого.
Напівлежачи (класична поза для новонароджених):
напівлежачи на колінах або руках дорослого;
колінця вище попи.
«Колиска»
Важливою особливістю цієї позиції є можливість одночасного годування грудьми і менша ймовірність розбудити дитину, завдяки чому її особливо зручно використовувати вночі.
Також дуже помічна вона тоді, коли починаємо практикувати висаджування не з народження, і дитина має заданий алгоритм подій під час нічних пробуджень – очікує, що її неприємні відчуття буде полегшено за допомогою годування; коли ці очікування не справджуються, малеча обурюється, протестує. Зокрема така поведінка дуже характерна починаючи з віку 3-4 місяців. Простий вихід в такому разі – прикласти дитя до грудей, висадивши під час годування.
Всі пози можна видозмінювати відповідно до своїх потреб.
Про корисні для висаджування атрибути та про вікові особливості читайте незабаром у третій частині.
Про речі-помічники і про вікові особливості читайте тут.
Про те, що таке висаджування і чому варто спробувати - тут.
Статтю редагувала Анна Гецки
Використана література:
Bauer, Ingrid. Diaper Free! The Gentle Wisdom for Natural Infant Hygiene.
Boucke, Laurie. Infant Potty Training.
Olson, Andrea Go Diaper Free: A Simple Handbook for Elimination Communication
Gross-Loh, Christine. The Diaper-Free Baby: The Natural Toilet Training
Josling, Charndra. Baby Wearing and Elimination Communication